Українська мова, за різними даними, займає 25[1] або 32[2] місце за кількістю носіїв серед найпоширеніших мов у світі. Для 36[3]-37,5[4] мільйонів осіб українська мова є рідною. Загалом у світі 41-45 мільйонів осіб володіють українською. Сьогодні, 9 листопада, українці відзначають День української писемності та мови. На честь цього дня пропонуємо дізнатися або пригадати цікаві факти про рідну мову.
- Сучасна українська мова має близько 256 тисяч слів[5].
- За лексичним запасом[6] найбільш близькою до української мови є білоруська – 84% спільної лексики, далі йдуть польська і сербська (70% і 68% відповідно) і лише потім – російська (62%). До речі, якщо порівнювати фонетику й граматику, то українська має від 22 до 29 спільних рис з білоруською, чеською, словацькою й польською мовами, а з російською тільки 11[7].
- В українській мові, на відміну від решти східнослов’янських мов, іменник має 7 відмінків, один з яких – кличний.
- 448 р. візантійський історик Пріск Панійський, перебуваючи в таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України, записав слова «мед» і «страва». Це була перша згадка українських слів[8].
- Українську мову в різні історичні періоди називали по-різному: про́ста, руська, русинська, козацька тощо. Історично найуживанішою назвою української мови до середини XIX ст. була назва «руська мова».
- В українській мові найбільша кількість слів починається на літеру «П».
- Найменш уживаною літерою українського алфавіту є літера «Ф».
- В українській мові безліч синонімів. Наприклад, слово «горизонт» має 12 синонімів: обрій, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид.
- Назви всіх дитинчат тварин є іменниками середнього роду: теля, котеня, жабеня.
- Українська мова багата на зменшувальні форми. Зменшувальну форму має навіть слово «вороги» – «вороженьки».
Наталія Клименко
мені здається, що правильно «посідає», а не «займає».
дякую!
Краще сказати: «Вам треба зарєструватися, щоб залишити коментар» або «Зареєструйтесь, аби залишити коментар».
Сполучник аби звичайно є відповідником до російських лишь бы, только бы: «Аби день до вечора» (приповідка); «Нехай собі співає, аби не голосно» (Т. Шевченко). Але в деяких говірках української мови це слово править за синонім сполучників щоб, хоч би, якби. Це позначилось і в нашій класичній літературі, наприклад: «Я аби хотів що попові дати, то не дам, бо не маю, а він аби хотів здерти, то не зідре, бо не має що здерти» (В. Стефаник).
У сучасній українській літературній мові сполучника аби вживають тільки в його першому значенні, тому в фразі, взятій із газетного фейлетона, слово аби стоїть не на своєму місці: «Всі можуть засвідчити: не було ще випадку, аби хтось із працівників управління навіть з виховною метою хапався за пасок, розмовляючи з своїм сином». Тут і в подібних випадках треба послугуватися сполучником щоб, як це чуємо в відомій народній пісні: «… щоб наша доля нас не цуралась, щоб легше в світі жилося!»