Інтерв'ю для «Читомо»

Mова 28.12.2014

– Наталю, розкажіть, хто стоїть за проектом «Мова – ДНК нації»?

– Це волонтерський проект. Деякі люди відмовляються вірити, але наша команда – це дві людини. І у нас немає інвесторів, бюджетів на просування, штату дизайнерів…

Ідея створення сторінки належить мені. До речі, я не філолог, а PR-фахівець. Саме я добираю теми. Думаю, як написати стислий і водночас зрозумілий текст до картинки, щоб пояснити часом довжелезні правила. Логотип і візуальний стиль розробив художник, арт-директор і просто мій чоловік – Павло Мельник-Крисаченко. Це він малює всі картинки.

– Це Павлові належить ідея головного персонажа?

– Так, це він його придумав. Ідея полягала в тому, щоб не створювати щось стандартне чи очікуване. Наприклад, «козачок» чи «україночка у віночку», які б розповідали про мову. Ми хотіли відійти від звичних стереотипів. Так виникла ідея розумного «лепетуна» або «говоруна».

– Відколи стартував проект і що змусило підняти мовне питання?

– Проект стартував у середині квітня 2014 року. Що спонукало? По-перше, мені завжди було прикро бачити помилки у ЗМІ, в анонсах, рекламних матеріалах, листах… Я усвідомлювала, що через це я вже сама іноді починаю сумніватися у власних знаннях: «на жаль» чи «нажаль», «згідно документа» чи «згідно з документом»? Все частіше зазирала у словник, щоб переконатися, що пам’ять мене не підводить. По-друге, мені подобається дізнаватися щось нове про рідну мову, тому я багато читаю. Отак у лютому цього року я натрапила на книгу Антоненка-Давидовича «Як ми говоримо», почала читати і зрозуміла, що я в захваті. Мене якось особливо вразило, що, замість «під відкритим небом», варто говорити «просто неба». Я тоді розповіла про «просто неба» всім близьким і друзям, так хотілося поділитися. А потім потреба поділитися закоханістю до мови почала зростати. Саме так з’явилася ідея сторінки. Мені пощастило, тому що мою ініціативу підтримав мій чоловік, без нього сторінка б не мала такого успіху.

– А міг би не підтримати?)

– Мабуть, ні. Він знав, що я дуже сильно вірю в цю ідею. Нас обох змінив Майдан, ми усвідомили, що, якщо ти бачив якусь проблему, маєш ідеї, як можна хоч крихту виправити, потрібно діяти. Можна, звичайно, розповідати, що держава повинна підвищувати популярність української мови, сприяти її всебічному вивченню, забезпечити умови, щоб усі охочі могли її вдосконалювати. А можна й самому долучитися.

– Якими джерелами ви послуговуєтесь?

– Все справді починалося з Бориса Антоненка-Давидовича, а тепер я ще читаю-перечитую Юрія Шевельова, Святослава Караванського, Олену Курило, Олександра Пономаріва, Олександру Сербенську… Крім того, все частіше згадую, як говорили мої бабусі, шкодую, що свого часу мало звертала на це увагу. Багато ідей для картинок беру з повсякденного життя, то десь побачила-почула чергову помилку чи скалькований вислів, то друзі-колеги допомагають з ідеями.

– Чи орієнтувалися ви на якісь конкретні вірусні проекти? 

– Перед тим, як створити сторінку в Facebook, я спробувала знайти аналогічні проекти – сторінки для вдосконалення української мови. Знайшла декілька, побачила, що зазвичай вони використовують готові текстові матеріали з посібників, або дуже прості картинки без єдиного стилю. Ці сторінки мали не більше 1-1,5 тисяч фанів, і більшість з них уже давно на той час не оновлювалися. Я на все це подивилася і вирішила, що хочу зробити зовсім інше – сторінку зі своїм персонажем, лаконічними текстами та стильним дизайном.

– А взагалі – зараховуєте цей проект до розряду «вірусних»?

– Не думала про це, але, напевно, можна так сказати. Адже за перші чотири місяці сторінку вподобали понад 11 тисяч користувачів Facebook. Без будь-якої реклами.

– Які з правил користуються найбільшою популярністю? Відслідковуєте життя картинок після запуску в люди?

– Найбільшу популярність мають картинки, що ілюструють розповсюджені помилки. Крім того, багато вподобань мають картинки на патріотичну тему. Картинки «продовжують життя» і за межами соціальних мереж. Їх роздруковують і розвішують не тільки у школах, але й в кав’ярнях. У Полтаві їх розклеїли на зупинках. Ми завжди цьому раді, а от коли хочуть використати наші картинки в комерційних проектах – ми не дозволяємо.

– Який фідбек спостерігаєте? Кількість лайків і шерів, це, звісно, круто, але ж цим діло не кінчається, так?

– Так, багато людей нам пишуть листи, дякують. Це так приємно! Кожен такий лист дуже надихає. Я розумію, що ми робимо корисну справу. Після цього хочеться «віддавати» ще більше.

– За рахунок чого вдалося вийти на широку аудиторію? Інтелектуальний контент – він же на любителя

– По-перше, це актуальна тема. Все більше людей прагнуть говорити українською або вдосконалювати свої знання. Я бачу такі позитивні зрушення в Києві. Зараз більше людей у магазинах, кафе, транспорті відповідають українською на українську. Вчора я була на першому занятті в автошколі, група мала можливість обрати мову навчання, і обрала українську! Хоча багато людей переконані, що в Києві «все говорят на русском». По-друге, якісний контент. Я вкладаю в це поняття корисну та стислу інформацію. Люди в наш час не хочуть читати складні правила, довго розбиратися… По-третє, стильний дизайн. Наші картинки легко впізнати, вони привертають увагу в стрічці новин. Поєднання цих факторів – причина успіху проекту.

– Проект оновлюється практично щоденно. Скільки вже створили ілюстрацій? Що робитимете, коли помилки закінчаться?

– Проект існує менше п’яти місяців, за цей час ми підготували майже 100 ілюстрацій, але ще не всі з них опубліковані. Я не хвилююсь про те, що помилки закінчаться. На жаль, їх дуже багато. Крім того, ми ілюструємо не лише помилки, але й намагаємося збагачувати лексику – знайомимо із фразеологізмами, синонімами, прислів’ями.

– А ви не думали видати графічний посібник з української мови для школярів?

– Насправді ідей дуже багато: книга, сайт, мобільний застосунок… Сподіваюся, що поступово зможемо все реалізувати.

– Тобто таки плануєте комерціалізацію проекту?

– Скажімо так, для нас комерціалізація – не мета, а засіб, що дозволить розвивати проект далі. Ми думаємо над можливими варіантами. У будь-якому разі ми й надалі будемо безкоштовно готувати нові картинки для соціальних мереж, відповідати на запити. Це нікуди не подінеться.

– Невеличкий офтоп. А чи доводилося вам працювати над PR-ом освітніх, культурних і зокрема книжкових проектів? Бувають такі замовлення?

– На жаль, поки ні. Мені було б цікаво. Можливо, все ще попереду.

– Але проект «Мова» триватиме, і надалі можна чекати на щоденні оновлення?

– Звичайно! Ми будемо й надалі радувати новими картинками.

Джерело: Читомо




Коментарі (2)

  1. паламар мирослава 10 вересень 2015, 21:43 # +2
    Які молодчинки! Дякуємо!
    1. Світлана Ревуцька 06 травень 2016, 12:24 # 0
      Дуже корисний проект, часто переглядаю — дякую! (P. S. Редакціє, зверніть увагу: "… що ілюструють розповсюджені помилки" — помилки ПОШИРЕНІ, "… засіб, що дозволить розвивати проект далі" — в такому контексті в українській мові російському «позволит» відповідає «ДАСТЬ ЗМОГУ/МОЖЛИВІСТЬ»)

      Авторизуйтеся, щоб залишити коментар. Увійти

      Ви можете авторизуватися через соцмережі:
      Завантажити застосунок
      Ми в соцмережах


      © 2017 Мова – ДНК нації