Інтерв'ю для «Освіта України»

І з текстами, і з оформленням Наталя й Павло «вцілили в десяточку». Правила, «озвучені» милим Лепетуном, ніби запам’ятовуються самі. Насамперед – тому що в картинках. По-друге – в них, на відміну від рядків підручників і довідників, є щось «людяне». Не сухі формулювання – а приміром: «Люди, пишіть «будь ласка» правильно! Окремо. Без дефіса». До речі, саме з картинки, на якій Лепетун розтуляє руками ці два слова, і почалася історія проекту. Наталя Клименко розповідає:
– У лютому, в найбільш складні дні, у мене, як і у багатьох близьких мені людей, часто виникало бажання почитати Шевченка. Одного разу, шукаючи на полиці «Кобзар», я натрапила на книжку Бориса Антоненка-Давидовича «Як ми говоримо». Мені сподобалось, як автор розповідає про поширені помилки. А надто вразив вираз «просто неба» замість загальновживаного «під відкритим небом», який до того здавався цілком нормальним. Спочатку я розповіла про своє «відкриття» чоловікові, потім на роботі… І почала хвилюватися, чи не набридли моїм рідним розповіді: «А знаєш?.. Я сьогодні таке прочитала!..» Саме тоді я подумала: може, робити тематичні картинки і ділитися ними у Facebook? Я розуміла, що читати довгі пояснення і розбиратися у правилах мало кому до вподоби. Хотіла робити картинки, які легко було б упізнати у стрічці новин. Звернулася до чоловіка: «Допоможеш зробити шаблон, щоб картинки мали стильний вигляд?» Він спочатку вагався, а потім і сам захопився: вигадав назву «Мова – ДНК нації» і відповідний логотип, у якому літера «о» – переплетена спіраль ДНК. Але на цьому його допомога не закінчилася, він вирішив не просто підготувати мені стандартний шаблон для картинок, а запропонував створювати ілюстрації до кожного правила. Я усвідомлювала, що Паша (він художник, малює картини і працює арт-директором у рекламній агенції) дуже зайнятий на роботі і не зможе приділяти проектові багато часу. Але він сказав, що п’ять картинок на тиждень робитиме. Потрібен був персонаж, з яким ілюструвати правила було б легко. І чоловік вигадав нашого Рожевого Лепетуна…

– А скільки часу ви приділяєте проекту?

– У вихідні стабільно знаходжу кілька годин для того, щоб обміркувати теми на наступний тиждень. Крім того, щодня витрачаю щонайменше годину на написання текстів і роботу зі сторінкою – це коли мало запитів і коментарів, – а здебільшого – дві години. Зранку, «за кавою», а потім увечері, після роботи, читаю нові повідомлення та відповідаю. Крім коментарів, ще потрібно відповідати на приватні повідомлення – хоча б не пізніше, ніж через день після того, як їх отримала. Щоб читачі відчували, що є зворотний зв'язок.

«БУДЬ ЛАСКА» ПИШІТЬ ОКРЕМО!

– З чим найперше боретеся? 

– Я починала з виправлення тих недоліків, які мене ду-уже дратували. Тема першої картинки, яку опублікували, – «будь ласка» (ці слова треба писати окремо). Того ж дня назбиралося 300 «лайків», незнайомі люди почали дякувати, писали повідомлення: «Я сьогодні запросив кількасот друзів». Чесно кажучи, я була вражена…
Тепер намагаюся виправляти найбільш поширені помилки, даємо українські варіанти фразеологізмів: часто трапляються скальковані з російської мови – а в нас є свої прекрасні відповідники. Пропонуємо синоніми: здебільшого використовується одне звичне слово, а виявляється, його є чим замінити. Іноді подаємо «замінники» англійських слів: замість того, щоб говорити «супер», можна сказати, приміром, «чудово», «надзвичайно», «неймовірно», «дивовижно». Сьогодні стало надто багато оцих «супер», «вау»… Не маю нічого проти іншомовних слів, але, думаю, не потрібно забувати про розмаїття нашої мови.

– Чи доводиться помізкувати, як «стиснути» довге правило до розмірів фрази для картинки з Лепетуном?

– Буває, обираєш тему – й одразу «приходить» влучна фраза. А от коли пояснення довге (наприклад, одна з наступних тем – «напрям і напрямок»), доводиться подумати: як зробити так, щоб людині не довелося довго вчитуватися. Крім того, ми намагаємось уникати одноманітності в картинках. Одна моя колега скаржилася, що ніяк не могла запам’ятати, як пишеться «до речі». Побачила пояснення Лепетуна – і тепер із цим проблем немає: у потрібний момент перед очима постає картинка.

ПРО ЧОРНОСЛИВ

– У коментарях трапляються зауваження, а буває, що дописувачі навіть кепкують. Ви навчилися на це не зважати, чи просто намагаєтеся надихатися вдячними відгуками?

– Спочатку було дещо неприємно чути критику, але «вага» різких коментарів невелика. До того ж вони мотивують більше читати – тепер, публікуючи нову картинку, я маю під ногами міцний «фундамент», відчуваю «захист» авторитетних джерел. Хоча, бувало, цитувала на підтвердження наших картинок Шевченка, відомих мовознавців – Олександра Пономаріва, Святослава Караванського – і це не допомагало... Критику – а чи не під кожною картинкою з’являються коментарі на кшталт «Це неправильно!», «Мені не подобається це слово!» – намагаюся не брати до серця. Просто усвідомила: люди люблять критикувати, навіть незважаючи на те, що ми безкоштовно робимо корисну справу.

– Чи були взірці, що ставали безперечними хітами?

– Найбільше «лайкають» і поширюють такі картинки, як «КаФе ПТаХ» (перед цими приголосними префікс «з-» перетворюється на «с-») і «Чому Пінгвіни Живуть Зимою Без Своїх Фантазій» (перші літери допомагають запам’ятати послідовність кольорів веселки). Остання мала шалений успіх і викликала найбільший резонанс: одні казали, що слова «зимою» немає, інші – що «фіолетовий» не є українським словом, а треба вживати «бузковий». Суперечки точилися довкола «оранжевого», «помаранчевого» і «жовтогарячого». Автори коментарів уже дискутували між собою… До речі, мене дуже тішить ось що: буває, не встигаю відповідати на коментарі, а раптом це робить хтось із моїх «прибічників». Причому пишуть усе як належить – пояснюють, наводять приклади...
Багато суперечок було довкола «чорнОслива». Раніше і я робила наголос на «и», але коли дізналася, що це неправильно, почала вимовляти інакше. Проглянула всі словники – і з подивом дізналася, що в слові «чорнозем» наголос також не на останньому складі. А потім мені розповіли, що питання про чорнослив було серед завдань шкільної олімпіади з мови… Роблячи цю картинку, я розуміла, чого можна чекати в коментарях. Але суперечливі моменти – це посилений інтерес до сторінки: починається жваве обговорення, передрук.

ДЛЯ «МОВИ» СИЛИ ЗАВЖДИ Є!

– До речі, щодо інтересу – чи очікували ви, що сторінка проекту стане такою популярною?

– У мене була мета – за рік «дорости» до 10 тисяч підписників. Паша підсміювався: «Ти про що? Тисяча, може, дві…» Десять тисяч – без просування, без жодної реклами – було вже за чотири місяці, і я почувалася дуже щасливою. Тепер мрію про аудиторію 100 тисяч – за рік, напевно, такого зростання не буде, але колись… Нині на сторінку підписалися вже понад 12 тисяч користувачів. Думаю, зокрема й тому, що все українське сьогодні стає більш популярним. А ще – бо в наших картинок стильний дизайн і вони легко сприймаються. Тема актуальна, контент корисний, подача легка – думаю, це і є причиною популярності.

– Чи плануєте розвивати проект?

– Нині працюємо над розробкою сайту і мобільного застосування. Є багато програм для вивчення англійської, а для української – жодної. Ми хочемо почати з простої версії – але завдяки їй користувачі зможуть щодня отримувати нагадування про нові картинки. Крім того, плануємо розробити вправи, завдяки яким можна буде перевірити свої знання… Ніхто з родичів чи знайомих не дивується, що я знайшла собі такий «клопіт». Навпаки, схвалюють: «Молодець, це потрібна справа!» І я нарешті відчуваю, що роблю щось корисне. Раніше мене хвилювало питання: я професіонал у своїй сфері, але чи роблю для людей щось таке, що їм справді потрібно? Користь від моєї роботи здавалася… ніби опосередкованою. Завдяки проекту я нарешті знайшла відповідь на це питання. Працювати з Рожевим Лепетуном для мене – суцільне задоволення. Попри те, що ввечері часом почуваюся втомленою, для «Мови» резерв сил завжди є! 

Спілкувалася Валентина СОРОКА
Інтерв’ю опубліковане в газеті «Освіта України», №38 від 13 жовтня 2014