Дотримувати (додержувати) – точно, без відхилень виконувати, здійснювати що-небудь обіцяне, згадане, потрібне тощо.
Приклади: «На перевозі Максим гостро наказав козакам дотримувати цілковитої тиші» (Іван Ле), «Ви певні, що вони будуть додержувати присяги?» (Іван Франко), «Я свого слова дотримав» (Ю. Збанацький).
Коментарі ()
Авторизуйтеся, щоб залишити коментар. Увійти
Тримати слово (обіцянку і т. ін.) — виконувати обіцяне. Ніяк не могла зловити сих пісень, що тепер посилаю, я ж Вам їх давно обіцяла, і хоч, може, вони Вам і не дуже потрібні, однак слово завжди треба тримати (Леся Українка, V, 1956, 71).
1. Тримати кого-, що-небудь до певного строку.
2. перен. Точно, без відхилень виконувати, здійснювати що-небудь обіцяне, загадане, необхідне і т. ін. Кандиба деякий час суворо дотримував обіцянку і зовсім не пив (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 175); На перевозі Максим гостро наказав козакам загону дотримувати цілковитої тиші (Іван Ле, Хмельницький, I, 1957, 320); — Обіцяла я тобі одкритки з дороги посилати, але й того не дотримала (Леся Українка, V, 1956, 420); Він таки дотримав свого слова (Олекса Гуреїв, Новели, 1951, 226); Бронко надто добре знав батька, щоб сумніватися в тому, що він дотримає погрози (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 119);
// Берегти, охороняти що-небудь. Вони суворо дотримували тайни (Юрій Яновський, I, 1954, 57).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 395.
ТРИМАТИ, аю, аєш, недок., перех.
1. Взявши що-небудь у руки, в рот, у зуби тощо, ухопившись за щось, не випускати, мати в руках, у зубах тощо; держати. Військові співці славутні, Всі вони були при зброї, А в руках тримали лютні (Леся Українка, I, 1951, 376); Вона здивовано озирнулась на Йона, що, сяючи від поту й задоволення, грав до неї очима та міцно тримав за руку (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 233); Безтрепетні руки тримають штурвал (Микола Бажан, I, 1946, 122); Ворона тримала в дзьобі сир; * Образно. — Не дешево коштує нам вольфрам. Тайга цупко його тримає, не хоче віддати (Олесь Донченко, II, 1956, 49);
Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 260.