Професія філолога вторинна відносно професії письменника. Чи повинен письменник вивчати напрацювання філологів? По великому рахунку — ні, він сам є першоджерелом своєї творчості. А ось «філолог», що не вивчає творчості письменників (чи хоча б фольклор, створений анонімними авторами), може бути ким-завгодно — лінгвоконструктором, поліглотом-перекладачем, вчителем правильної вимови — лише не філологом. Існує певний консенсус щодо належності авторів до тієї чи іншої мови (наприклад, прийнято вважати, що Котляревський, Леся Українка й Забужко писали українською, близькою до літературної, а, наприклад, Сковорода, Гоголь і Подерев'янський — скоріш ні) — філолог може проаналізувати їхню творчість, зробити якісь висновки й опублікувати їх. Якщо ж результатом роботи філолога став правопис або словник української мови, згідно з яким, більшість зразків української літератури не відповідають критеріям української мови, то це біда філолога, а не письменників. Аналогічно, якщо колегія фізиків збереться і вирішить, що яблуко під дією сили тяжіння має падати не вниз, а вгору, то це привід дискваліфікувати таких спеціалістів, а не вчити яблука літати.

Далі, щодо сленгу. По-перше, потреба перекладати сленг нікуди не зникла — якщо в іншомовному джерелі персонажі розмовляють на сленгу, то передавати його мовою високої поезії незовсім правильно — а отже, сленг (з відповідними примітками) теж має згадуватись у словниках. По-друге, сленг недовговічний сам по собі — ми легко читаємо Наталку-полтавку, написану без сленгу, а для розуміння Енеїди, де переважає український жаргон кінця ХѴІІІ—початку ХІХ ст., змушені звертатись до словника — тож навіть включення жаргонізмів у словники відобразить лише поточний стан мови і, ймовірно, втратить актуальність через сотню років. По-третє, сленг має стосунок до лексики, а не граматики, правопис може лише регулювати правила запису розмовних слів і аж ніяк не лексичний склад мови (бо це задача словника).

Дякую за відповідь.

Економія має бути економною, а милозвучність милозвучною