Ну так вибачте, й «збіг» можна розтлумачити як «переміщення звідкись шляхом швидкого перебирання ногами». Дотепне тлумачення можна дати будь-якому слову чи виразу — це не пояснює, чому одні з них в літературній нормі є, а інші (такі як «співпасти») туди не потрапили.

Цікавіше питання: як і коли ця калька виникла, як широко розповсюдилась, коли почала вважатися ненормативною? Адже це теж частина української мови (хоч і не включена до сучасної літературної норми).

«Якщо взяти на допомогу здоровий глузд, то кальку співпадіння, влучно зауважила лінгвіст Олександра Сербенська, можна тлумачити хіба що як “спільне з кимось падіння”.
Натомість маємо лексеми, які цілком відповідають значенням російського совпадать: збігатися (“Думка директора збігається з думкою його підлеглих” – з газети), сходитися (“Дивувались трохи, що слова проповіді й вчинки батющині не зовсім сходяться якось” – Михайло Коцюбинський), зійтися (“От бачиш, се випадок нещасливий, – він мовив навмання, не знав, що вигад зійдеться з правдою” – Леся Українка).
Такими лексемами й годиться користуватися, а не творити без потреби недолугих неологізмів на кшталт співпадати, співпадіння.»
Уроки державної мови (з газети «Хрещатик»)