Почув від одного водія: «Я причепив пріцеп». Дивовижне поєднання в одній фразі двох споріднених слів, літературного та суржикового, за яким стоїть підсвідоме непохитне уявлення: всі слова, що стосуються чогось міського, цивілізованого, модерного, які виходять за межі суто побутово-селянських понять, — всі повинні бути російськими, навіть за формою та фонетикою. Ви часто чули «холодильник» або «телефон»? Я — практично ніколи, тільки «холодільнік» та «тєлєфон» («тіліфон»). На жаль, ставлення до української мови як лише до селюцького варіанту російської панує не тільки серед росіян (тут мови немає), але в першу чергу серед самих українців…
Ви, Андрію, абсолютно все правильно пишете. На жаль, вчили нас і вчать сьогодні наших дітей педагоги далеко з не літературною мовою( А якщо взяти східний регіон, то тут все взагалі плачевно. Люди думають російською І, навіть, коли діти ходять в україномовний клас, то домашній побут, перерви, а ще гірше, на уроках (для кращого розуміння дітьми матеріалу!) вчителі переходять на російську. І коли ми почнемо говорити нашою красивою, мелодійною українською — питання риторичне(((
Щороку дивлюсь відеозаписи випускних свят в одній зі шкіл маленького містечка на… не буду казати де, але це далеко не східний регіон, радше вже західний. Щороку те саме. 1. Частина офіційна: урочиста, патріотична, піднесена, аж сльозу пустити хочеться у розчуленні. 2. Частина неофіційна: як учні, так і вчителі раптом переходять на російську мову, лунає «російський шансон», щось на кшталт «Владимирского централа» (цього року, здається, саме він і був). Українського в цьому — лише прапор десь на задвірках.
Коментарі ()